Неділя, 23.07.2017, 11:35
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Історична мозаіка в математиці

Меню сайту
Форма входу

Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Наше опитування
Яка сторінка на сайті Вас найбільше зацікавила?
Всього відповідей: 956
Пошук
Статистика
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наше опитування
Чи доводилося Вам використовувати знання отримані на уроках математики поза межами цих уроків?
Всього відповідей: 571
Наша кнопка

Історична мозаіка в математиці

Друзі сайту
Архів записів

Михайло Васильович Остроградський (1801-1862 рр.)

Михайло Васильович Остроград­ський народився 12 вересня 1801 р. в с. Пашенному Кобиляцького по­віту Полтавської губернії. Культур­на родина, працьовитий народ, ши­рокі лани і зелені гаї— ось у таких умовах минули дитячі роки майбут­нього вченого. Малого Михайлика цікавило все: як запрягають коней і орють землю, як працюють вітряк і водяний млин. Особливо цікавило його те, що можна було вимірюва­ти. Він завжди носив із собою мо­тузку і вимірював глибину коло­дязів, розміри будівель, величину земельних ділянок.

Коли Михайлові сповнилося 9 ро­ків, його віддали в пансіон при Пол­тавській гімназії. Спочатку навчан­ня проходило досить успішно. Але в старших класах справи погіршали. Батьки вирішили віддати його, як дворянина, в один з гвардійських полків  у   Петербурзі. Але   родичі переконували батька, що юнака краще продовжувати навчання у вищій школі і запропонували влаштувати Михайла Остроградського Харківський університет. Вступи до університету відразу Остроградський не міг через недостатню підготовку. Він почав відвідувати лекції на правах вільного слухача, і готуючись одночасно до вступу один з факультетів університету. У 1817 р. його було зараховано студентом фізико-математичного факультету Харківського університету. Через якийсь час Остроградський захопився математичними дисциплінами і на кінець 1820 р. відмінно склав заліки з усіх дисциплін. Ректор університету Т. Ф. Осиповський зважаючи на особливі успіхи молодого математика, мав намір надати йому відразу звання кандидата математичних наук. Але рада відділу фізико-математичних наук висловилась проти цього і запропонувала йому складати екзамени вдруге. Остроградський успішно склав усі екзамени, крім екзамену з філосо­фії, до складу якої входили і бого­словські науки. Професор, який ви­кладав цю дисципліну, відмовився приймати екзамен на тій підставі, що Остроградський не відвідував його лекцій, і написав наклепницьку доповідну записку до ради універ­ситету, в якій звинувачував Остроградського і Осиповського в безбож­ності. Міністерство освіти і духов­них справ, якому було передано справу, вирішило звільнити з поса­ди ректора Осиповського, а Остроградському запропонувало складати екзамени втретє.

Остроградський відмовився екза­менуватися втретє і залишився без атестата про закінчення універси­тету. Він вирішив їхати в центр світової науки того часу – Париж.

У серпні 1822 р. Михайло Остро­градський вже був у Парижі. Під керівництвом таких видатних уче­них, як Лаплас, Фур'є, Ампер, Пуассон, Коші, він енергійно вивчає математичні дисципліни, фізику, ме­ханіку, астрономію. За короткий час успішними дослідженнями в галузі математики він привернув до себе увагу провідних французьких учених. За їх рекомендацією Остро­градський починає працювати в колегіумі Генріха IV.

У 1826 р. Остроградський подав Паризькій академії наук свою першу наукову працю «Про хвилепо­дібний рух рідини в циліндричній посудині». її було схвалено і надру­ковано. Перші наукові досягнення молодого Остроградського створили йому авторитет серед французьких учених і зблизили з ними: з Пуассоном і Коші він був у дружніх стосунках, у Лапласа його прийма­ли вдома як члена родини. Дружба з видатними математиками не тіль­ки сприяла науковим досягненням Остроградського, а й допомагала в біді. Батько Остроградського, незадоволений довгим перебуванням си­на за кордоном, перестав висилати йому гроші. Михайло Васильович заборгував значну суму грошей гос­подареві готеля, за що його поса­дили у в'язницю для боржників. Коші, довідавшись про сумну долю Михайла Васильовича, визволив його, заплативши усім кредито­рам.

Після шестирічного перебування в Парижі Михайло Васильович ви­рішив, що він оволодів уже верши­нами тогочасних наукових знань і може повернутись на Батьківщину.

На початку 1828 р. Остроград­ський прибув до Петербурга. Нау­кові кола Петербурга зустріли мо­лодого вченого з радістю і надією, а офіційна поліцейська Росія – з недовір'ям і підозрою. Після при­буття в Росію його було взято під суворий таємний нагляд поліції. Ми­хайло Васильович мріяв про органі­зацію на європейський лад науко­вої роботи на рідній землі. Його авторитет серед петербурзьких дія­чів науки був високим і незапереч­ним. До нього приєдналася група вчених математиків, яка прагнула дізнатися про найновіші погляди, методи в галузі математичного ана­лізу, механіки, фізики тощо. У грудні   1828 р.  Петербурзька Академія наук обрала Остроград­ського  ад'юнктом  прикладної  ма­тематики, у 1830 р. він   одержав звання екстраординарного академі­ка, а через рік був обраний орди­нарним академіком. Одночасно він читав лекції в таких вищих нав­чальних закладах, як морський ка­детський корпус, інститут інженерів шляхів сполучення, головний педа­гогічний інститут, головне інженер­не  і  Михайлівське  артилерійське училище. З 1847 р. протягом майже 15 років Остроградський працював при   штабі  головного   начальника військових навчальних закладів на­глядачем за викладанням матема­тики.

У 1829-1830 pp. Михайло Васи­льович написав науковий твір «Курс небесної механіки» і під час від­рядження до Парижа подав його Паризькій академії наук. Французь­кі вчені дали чудову характеристи­ку цій праці. Твір Остроградського був надрукований французькою мо­вою в Петербурзі. Це творче відря­дження Остроградського до Пари­жа піднесло його авторитет і при­несло йому славу першого вченого-математика Росії, його ім'я стало широко відоме за кордоном. Па­ризька академія наук обрала його своїм   почесним   членом-кореспондентом; він був   обраний   членом Турінської, Римської і Американ­ської  академій;  Олександрійський університет (м. Вільно) обрав його своїм почесним доктором. Молодий талановитий академік Михайло Остроградський здобув широку попу­лярність і серед своїх співвітчизни­ків. Залишилися відомості, що молодим вступникам до університет батьки говорили: «Бажаємо тобі бути другим Остроградський».

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав понад 50 наукових праць різних галузей математики: математичного аналізу, аналітичної і небесної механіки, математичної фізики, балістики тощо.

У 1837 р. Остроградський видав лекції, які він читав у Морському кадетському корпусі, під назвою «Лекції з алгебраїчного і трансцендентного аналізу». Це був один перших і досконалих посібників д студентів вищих шкіл.

Велику увагу М. В. Остроградський приділяв математичній фізиці. Першою  працею, поданою Петербурзької Академії наук, була «Замітка про інтеграл, який зустрічається в теорії тяжіння». Друга його важлива праця з математичної фізики стосується теорії теплоти. У цій праці Остроградський і вів формулу, яка зв'язує інтеграл узятий за об'ємом, з подвійним інтегралом за поверхнею, що обмежує цей об'єм. Ця формула має велике значення   в   математичній   фізиці, векторному аналізі та в інших розділах   математики,  вона  увійшла в підручники вищих шкіл як формула Остроградського-Гаусса.

Військове міністерство Росії доручило академікові Остроградському вивчити деякі питання, пов'язані з теорією артилерійської стрільби. У зв'язку з цими роботами М. В. Остроградський написав кілька оригінальних праць з балістики, наприклад: «Мемуар про рух сфе­ричного снаряда в повітрі» (1841 p.), «Про вплив пострілу на лафет гар­мати» (1842 р.) та ін.

Значну увагу приділяв Михайло Васильович дослідженням різних проблем механіки. Його праці «Курс небесної механіки» та «Лекції з аналітичної механіки» стали осно­вою дальших досліджень у цій га­лузі.

Михайло Васильович працював також у галузі теорії ймовірностей. Перша його праця з теорії ймовір­ностей — про помилки, які трапляються в роботі судових трибуналів. Кожна його праця в цій галузі за­кінчувалася практичними порадами, формулами, іноді, де було потрібно, він складав окремі таблиці.

Ми згадали тут найголовніші на­укові дослідження вченого. На засіданнях Академії він прочитав не менш як 86 доповідей і дав близько 62 рецензій на різні наукові праці, подані до Академії. Близько 15 та­ких рецензій було надруковано. На жаль, рецензія на геніальну працю М. І. Лобачевського «Про начала геометрії» виявилась несправедли­вою. М. В. Остроградський не зро­зумів суті викриття Лобачевського. 

Михайло Васильович як лектор користувався величезною популярністю. Його лекції відвідували не лише студенти, а й викладачі, про­фесори, відомі математики. Усіх приваблювала його система викладання предмета — широка загаль­ність теми, виразність і стислість викладу.

М. В. Остроградський був енер­гійним проповідником прогресивних педагогічних ідей. Зокрема, він ре­комендував у навчальному процесі додержувати таких вимог: збуджувати в учнів інтерес; добиватися свідомого засвоєння; розвивати са­мостійне мислення; вести точний науковий виклад; застосовувати наоч­ність; проводити практичні роботи. Остроградський вказував, що нав­чання повинно бути реальним, бли­зьким до життя. Він писав, що вчи­телі повинні любити свою справу, бо в хороших учителів будуть хо­роші учні.

Свої педагогічні погляди М. В. Ос­троградський виклав у підручниках з елементарної і вищої математики.

За світоглядом і переконаннями Остроградський був матеріалістом і атеїстом. Він палко любив свій край, свій народ, свою культуру. Улюбленим його письменником був Т. Г. Шевченко, значну частину тво­рів якого Остроградський знав на­пам'ять і охоче декламував. З такою самою щирою повагою і любов'ю ставився до Остроградського і Ве­ликий Кобзар. Шевченко приїздив до Остроградського у 1858 р.

Улітку 1861 р. Остроградський поїхав у своє рідне село, там захворів і помер 1 січня 1862 р.

М. В. Остроградський завдяки йо­го невичерпній енергії, наполегливо­сті в досягненні поставленої мети, любові до науки та самовідданому служінню їй, любові до рідного на­роду і його культури, широким про­гресивним матеріалістичним погля­дам значно підніс авторитет росій­ської науки.