У сучасному світі стало прийнятним вважати науку
феноменом інтернаціональним. Навіть умовами Філдсовської премії, якою
нагороджуються кращі математики, передбачається не вказувати національну
приналежність лауреата. Все це не означає, що відмирає поняття національної
культури взагалі і науки зокрема. Слід пам’ятати слова Луї Пастера про те, що
наука не має батьківщини, але не буває вченого без батьківщини, і те значення,
яке його праці можуть мати у світі, він повинен відносити до своєї батьківщини.
Розглядаючи національну культуру як цілісність, що
включає в себе всі елементи духовної і матеріальної культури, відомий
український філософ М. В. Попович зазначає: "Чи існують німецька, російська
або українська математика? З точки зору змісту, істинності – такого поділу
математики немає. Теорема або доведена,
або ні – незалежно від місця на земній кулі. Але поняття "українська
математика” має сенс. Воно означає ту сферу національної культури, в якій
працюють математики. І якщо ця сфера малорозвинута чи нація не має власної
математичної культури, свого загону математиків, то це справляє негативний
вплив на всю національну культуру”
Термін
"вітчизняна” стосовно математики, фізики та інших галузей науки – давній,
поширений і застосовується досить часто. Користувалися ним і в радянські часи,
але тоді в нього вкладали інший зміст. Оскільки Вітчизною тоді називали СРСР,
то вітчизняним раніше називали все, що було на теренах цієї наддержави або її
попередниць – Російської імперії,
Київської Русі і навіть раніше. Тепер українці мають власну державу Україну і
поняття вітчизняна математика для них істотно змінилось. З одного боку, його
обсяг звузився відповідно до тієї території, яку українці називають Вітчизною.
З іншого боку його слід розширити, доповнивши тими відомостями з історії розвитку математики в Україні, про
які з тих чи інших причин замовчували.
Допоки існувала Російська імперія, до складу
якої входила Україна, то кожного вченого цієї держави вважали російським
вченим. Це – природно. Інша справа в –
Радянському Союзі. Оскільки тут визнавалась українська нація, говорили
про українську культуру, то слід було розрізняти і українську науку, і українських
вчених. А їх зараховували до російських. Зараз справедливість починає
відновлюватися. В науковій і популярній літературі друкуються статті про
життєвий і творчий шлях відоміших українських математиків. На їх честь
проводяться всеукраїнські та міжнародні читання, семінари, конференції і
конгреси.
Цілу плеяду
визначних вчених у різних галузях науки зростила українська земля. Значне місце
серед них займають математики М. В. Остроградський,
В. Я. Буняковський, Г. Ф. Вороний, М. П. Кравчук
та ін. Історичні обставини склалися так, що значну частину свого життя вони
перебували далеко за межами рідного краю й інші народи хотіли мати їх у своєму
національному пантеоні, заперечуючи при цьому їх український родовід. З цього
приводу президент Міжнародної асоціації україністів І. Дзюба цілком справедливо
зазначав: "Конче потрібно повернути Україні імена великих діячів, митців та
вчених, "привласнених” іншими культурами”.
Народилися в
Україні, отримали освіту і довгий час працювали на її теренах С. Н. Бернштейн, В. Л. Гончаров, Й. Б. Погребиський,
І. В. Слешинський, М. Г. Чеботарьов та інші. Їх поправу слід відносити
до українських математиків, не принижуючи при цьому соціокультурний і
науковий вплив на їх творчість
радянської держави. Той факт що певний період вони працювали в Москві чи інших
містах Росії, не є причиною для їх "забуття” в Україні. Тим паче, що міграція
за часів СРСР відбувалася не завжди за бажанням чи згодою вчених. Крім того в
столиці створювалися кращі умови для проведення наукових досліджень, морального
і матеріального забезпечення вчених.
За часи радянської влади математична школа
України поповнилась когортою визначних математиків з інших територій (М. М. Боголюбов, В. М. Глушков, Б. В. Гнєденко,
М. М. Крилов, М. О. Лаврентьєв, Я. Б. Лопатинський,
Ю. Д. Соколов, П. Ф. Фільчаков, С. М. Черніков
та інші).
На сучасному етапі розвитку національної культури і
науки залишається дискусійним питання з приводу
визнання того чи іншого математика українським. З часом ця проблема
знайде однозначне розв’язання. А зараз, коли незалежна Українська держава
існує, коли вона визнається всією
світовою спільнотою, коли підростає покоління народжене в незалежній
державі, коли завдання формування
українського патріотизму виходить на перше місце ця проблема набуває особливої
ваги. Ця проблема стосується не лише математики, а науки і культури взагалі. В
той же час її розв’язання не може бути поспішним і необдуманим. Детальний
аналіз проблеми показує, що існує кілька
критеріїв, які можна покласти в основу "національної інвентаризації”, а
саме: етнічний, історичний, мовний, територіальний, особистого визначення та
ін. За умови дотримання лише одного з цих критеріїв можуть виникати певні
труднощі, які подолати чи розв’язати однозначно - так, щоб з
таким розв’язанням погодилися всі – не
просто.
На нашу думку українськими (вітчизняними) вченими можна називати: а) усіх
тих учених, які живуть і працюють у суверенній Україні; б) тих учених, які хоч
і живуть в інших державах, але які самі себе вважають українцями; в) тих
вчених, які народилися або довгий час працювали в Україні і самі себе називали
українцями, малоросами, русинами чи як-небудь інакше, пов’язуючи свою долю з
українською нацією; г) тих учених, яких ще до виникнення суверенної України
офіційно називали українськими.
Література
1. Попович М. В. Національна
культура і культура нації. – К.: Т-во „Знання” України, 1991. – 63 с.
| 
